Розвиток осадництва

Перші сліди перебування людини у басейні річки Любачівки сягають декількох тисяч років перед наша ерою (неоліт, епоха бронзи). Заселення з постійнодіючим характером започаткованим було в околицях Любачева і Немирова в ранньому середньовіччі (VIII-X ст.). Поступово найважливіше місце в регіоні здобувало любачівське градове поселення. Вже в той час, в результаті виникнення польської і руської державності, почав створюватися на цій території змішаний, "лехіцько-руський" етнічний характер.

На переломі XII і XIII ст. домінуючу роль в регіоні вже мав Любачів. Одне з найстарших поселень в його сусідстві злокалізованою була в Грушеві. Осередкові любачівському підлягав напевно також двір в Вороблячині.

Велике значення у подальшій долі територій, зосереджених навколо Любачева і розташованих трохи далі на схід від цього осередку, мало приєднання Червоної Русі до Польської Корони. Цей простір увійшов тим самим в межі західної культури, що започаткувало інтенсивні суспільно-господарські і поселенські зміни (колонізація польська і волоська), які удержали змішаний етнічний характер, а що за цим йде також культурний.

Поселення при любачівськім граді, за піклуванням князя Владислава Опольчика в 1376 році, підвищене було до рангу міста. Цей факт започаткував новий період в історії Любачева, який зосереджував навколо себе вже декілька згадуваних сільських поселень, документованих на переломі XIV і XV століть, але безсумнівно заснованих ще у період староруський. У локаційному документі Любачева є згаданий Mолодів. У той же час існував вже також Щутків, який в 1388 році був переданим на зарплату латинської парафії в Любачеві. Костельні маєтки збільшилися з часом на Залужжя (к. XV ст.). На цій території, особливо в його східній частині, почали формуванися також дворянські маєтки. У 1409 році осередком приватних маєтків став Вороблячин.

Ціла середня і північна частина регіону залишилася однак в княжих руках, пізніше королівських, і Любачів став осередком одного з найцінніших посад старости в Реяіпосполитій. Біля Mолодова, до більших сіл старостинських, згадуваних в XV столітті, належали: Смолин (1423р.), Башня (1444р.) і Дорогомишль (1497р.). У 1544р. два королівські села:Грушів (1442р.), Kровиця (1503р.) були передані в приватні руки. Мимо цих збитків посада старости любачівського збагатилася в першій половині XVI століття на три нові села: Опаку (поч. XVI ст.), Лисячі Ями (ІІ чв. XVI ст.) і Липовець (1565р.).
Біля села виникали також міські осередки. Процес урбанізації околиць Любачева довів до створення міста Немирова. Початки цього поселення, що належить до вороблячниських маєтків, сягають перелому XV і XVI століть. Початкові проби заснування міста були невдалі. Успіхом закінчилися лише чергового піклування власника Андрія Фрера, який в 1580 році за свої воєнні заслуги виклопотав в короля Стефана Баторого доречний привілей. Немирів досконало вписався в нову дорожню мережу, визначену через зростаючий в значення Замосьцю. З часом нове місто перейняло роль осередку середньої величини приватних маєтків, складного з Вульки Немирівської, Вороблячина, а також зі Щирця і Парипсів.

Процес господарського розвитку територій навколо Любачева і Немирова вже в XVI столітті був порушуваний через татарські наскоки. Війни і супроводжуючі їх суспільні і релігійні непокої насилилися в XVII сторіччю. Часті побіги селян, татарські напади, повстання Богдана Хмельницька, наскоки шведських і семигорських військ, епідемії заразних хвороб довели до зруйнування доробку попереднього періоду.

Відбудова поселень, започаткована наприкінці XVII століття, не мала вже такої динаміки як сто років раніше. Крім цього в XVIII столітті, після відбудові старих, зазначити можна появу в околицях Любачева і Немирова декількох нових поселень,серед яких Синявка. Безпосередньо коло цієї місцевості в роках 50 XVIII століття, завдяки господарській передбачливості останнього любачівського старости Георгія Августина Мнішха, надвірного коронного маршала і краківського каштеляна, повстала Гута Криштальна.

В результаті інтенсивного розвитку кологізаційних процесів в добу Речі Посполитої, в околицях Любачева і Немирова склався принциповий поселенський краєвид, який ц наступний період піддався тільки невеликим доповненням. Ще наприкінці XVIII століття, по розборах Речіпосполитої, до старого польсько-руського заселення, долучили німці, спроваджені на цю територію у рамках так званої колонізації жзефінської. На просторі між Любачевом і Немировом німецькі колоністи поселилися в шести поселеннях - Reichau (теп. Підлісся), Burgau (теп. Kaролівка) і Felsendorf (теп. Дубків), Deutsch-Смолин (теп. Смолин), Острівець (теп. частина Любачева) а також Lindenau (теп. Липовець). Німецькі поселенці з часом частково піддалися асиміляції переважно з польською спільнотою, але також, завдяки євангельському визнанню, до першої терції XX століття зберегли свою культурну ідентичність.

На початку XIX ст. зміни обійняли також структуру землеволодіння. Давні королівські села, сконцентровані навколо Любачева були продані в приватні руки. Любачівські маєтки належали з тих пір по черзі до: Павлівських, Берштейнів, щоб на кінець пройти у володіння родини Голухівських. Ключ любачівський обіймав разом декілька маєтків і значні лісові комплекси в Башні Дольній, Гуті Криштальній, Лисячих Ямах, Oпаці. У східній частині регіону розташувалося у свою чергу менше землевласницьке майно, часто змінююче власників (Aндрушевських, Белських, Бруницьких, Федоровичів, Крузенштернів, Росновських, Розвадовських, Скрбек- Боровських, Скибневських, Стадницьких). Ситуація у цьому відношенні утрималася без більших змін до кінця 30 років XX століття.

У XIX столітті важливу господарську роль відіграв закладений на західних передмістях Немипрва підприємство здравниці, функціонуюче, базуючись на місцеві сірчисті джерела і поклади лікувальної грязі. Немирівські Бані досягли пікового періоду свого розвитку під час правління декількох поколінь родини графів Крузенштернів. На початку XX століття курорт Немирів, подібно як ближній курорт Горинець, був важливою і численно відвідуваною курортною місцевістю.

Катастрофічні в наслідках результати принесла для партнерських гмін II Світова Війна. Знищення обійняли всі сфери громадського життя і у вирішальному ступені вплинули на сучасному вигляді поселенського краєвиду. Дошкульні спустошення несла за собою довготривала екстермінаційна політика, що супроводжується через окупантів, і радянських, і німецьких (депортації польського населення і частково української усередину СССР, масове винищення євреїв). Колосальні втрати, багато разів переважаючі знищення першого періоду війни, принесла в роках 1944-1947 репресивна діяльність Української Повстанської Армії, в ефекті якої польське населення було винищуване і змушене залишати свої місцевості. У свою чергу в 1944 році, після визначення нової державної границі і на підставі угоди про обмін населення, з території любачівської гміни репатріюють на Україну декілька тисяч осіб української національності. До цього числа долучили в 1947 році українці, яких переселили під час акції "Вісла" на так звані "Повернені Землі" в північно-західній Польщі. У ефекті цих подій з мапи цих територій зникло декілька поселень і значно поменшало число населення. Втрати в цій останній сфері були частково доповнювані в результаті взаємної репатріації населення і внутрішніх міграцій.

Багатовіковий поселенський процес, в результаті якого в околицях Любачева і Немирва був створений неповторний культурний краєвид, був різко перерваний. Обидві частини, колись стисло з собою поєднані, були приречені на незалежне існування.