Пам'ятки часів Яна ІІІ

Слідами інтенсивних зв'язків, з'єднуючих Яна III Собєського з територіями між Любачевом, - Яворовом і Жовквою є, поруч з великою і цінною епістолярною спадщиною, також дипломатика старостинська, а пізніше маршальська, гетьманська і королівська. Подібно як листи до королеви Марії Kaзимири, яких значна частина була писана з Жовкви або Яворова, також численні дипломи і привілеї видавала канцелярія Собєського під час його перебування в цих двох руських осередках земських маєтків. На підставі різних відомих інформаційних джерел є тепер кількадесят юридичних актів цього типу, чи то з оригіналів, збережених в польських і українських архівах, чи тільки із загальних згадок. Собєський видавав їх для міщан Цешанова (1681р.), Янова(1693р.), Яворова (1670, 1679, 1684, 1692р.), Плазова (1682р.), Потелича (1680р.),Любачева, а також для дворянських орендарів (Верблян і Завадова, 1663, 1678р.), заможних волостян(Старий Яжів, 1670р.; Радруж, 1684р.; Шкло, 1684р.; Вербляни, 1688р.), корчмарів (Яворів, 1671р.) і мельників (Завадів, 1687р.).

Велика кількість документів,переважно тих, що стосуються відновлення ерекції, збільшення зарплати, відноситься до парафії і руських священиків в: Башні (1685р.), Старому Брусні (1679р.), Чорніляві (1678р.), Дорогомишлі (1685р.), Яворові (1672, 1676, 1682р.), Новому Яжеві (1679р.), Koбильниці Руський(1681р.), Koбильниці Волоській(1679р.), Липовці (1684р.), Новому Люблінці(1679р.), Радружі (1682р.), Смолині (1680р.), Старому Люблінці(1689р.),Завадові (1684р.). Особливою опікою обійняв Собєський василіанські монастирі - чоловічий в Чорніляві (половина 50 років XVII ст.), Старому Яжеві (1688р.), Щеплотах(1678р.), Крехові і Жовкві, а також в жіночий в Яворові. Ян Собєський, ще як гетьман, а пізніше король підтримував приятельські відносини з Юзефом Шумланським, православним, а пізніше уніатським львівським єпископом, прагнучи до покращання відносин між двома головними визнаннями. Піклування короля в цій сфері увінчаними були вже після його смерті, коли в 1700 році єпископ Шумланський разом з вірними львівського єпископату офіційно прийняв унію.

Матеріальними слідами часів Яна Собєського на території між Любачевом ,а Яворовом і Жовквою є перш за все пам'ятники мистецтва, особливо ці, пов'язані з королівським меценатством, але також ті, що повстали в кругах його впливу. Ян Собєський, при своїх численних обов'язках, живо цікавився мистецтвом і культурою. Від наймолодших років займався малярство. У одному з листів до Maрусеньки скаржився, що та не присилає йому до Жовкви фарб до малювання, яким розважався для страти, інколи надмірно повільно минаючого, часу. Часто відвідував ремісників, сріблярів, художників, які працевлаштованими були при численних королівських артистичних інвестиціях. Зосереджувалися вони у великих містах, головне у Варшаві і у Львові, але були також в Жовкві і Яворові.

Король зробив перш за все генеральну перебудову і розбудову жовківського замку, який виріс до рангу однієї з найважливіших королівських резиденцій. Роботи обійняли також садибу яворівську. Ця будівля зберегла свою сільську камеральність і свійскість,виражену хоча б в дерев'яному матеріалі, з якого був побудований він сам і супроводжуючі його гостьові павільйони. Ці садиби мали ще оборонний характер, але, вже на зразок вілянівськиї резиденції, навколо них розтягувалися прекрасні відкриті сади, досконало заплановані, сповнені фонтанами, статуями, гротами і альтанками. Показували вони любов короля до природи, чим відрізнявся від своєї коханої Maрусеньки, яка, зазвичай, не любила мешкати "на селі".

Навколо монарших резиденцій виникали менші або більші дворянські садиби. З огляду на безперервно неспокійні часи, продовжували вони відпрацьовані раніше рішення, поміщаючі садибу в системі дерев'яно-земляних укріплювань, часто ще в старому - стінному, чи вже в сучасній бастіонній системі. Після невеличких замків цього типу, збудованих раніше, або перебудованих за часів Яна III залишилися ще чіткі сліди, напр. земляні зміцнення в Немирові, Новому Селі, Maгерові, Oлешичах. На перше місце виступають залишки oлешицькиї садиби гетьмана Миколи Героніма Синявського. Репрезентував він, відпрацьоване за панування Яна III Собєського, класичне рішення скромного, сільського дворянського будинку з чотирма кутовими алькерами, доставленими до головного корпусу. Садиба розташованою була на піднесеному земляному окопі, насипному, згідно традиці,ї руками турецьких військовополонених.

Свої укріплення мали також містечка. Були то переважно земляні вали з дерев'яними огорожами. Лише Жовква була оточена мурами з баштами і брамами. Оборонний мур, який був придатний під час татарського наскоку в 1672 році, мав також монастир в Kрехові. Святині обох обрядів, головне сільські церкви, опирали своє мілітарне значення на оборонне положення і дерев'яні огорожі. Інколи однак і вони спеціально були укріплені (Горинець).
З часів Яна Собєського походять цікаві приклади сакральної архітектури. Скромні пізньоренесансні рішення, що є продовженням архітектурних досягнень жовківської колегіати, репрезентують на цікавлячій нас території найстарші муровані латинські святині: костел в Немирові (1640р.), чи трохи молодший подомініканський костел, пізніше парафіяльний в Яворові (1645р.). Домініканський орден, завдяки фонду родини Собєських, а переважно Теофілу з Даниловичів, матері короля, отримав прекрасну святиню в Жовкві (1653-1655). Трохи скромніша є подомініканська святиня в недалеких Великих Очах, будову якої розпочав в 1667 році приятель Яна Собєського- Андрій Moджейовський. Домінікани осіли також в Цешанові, де на переломі 60 і 70 років XVII століття, мали дерев'яну святиню. Ян III завіз також до Жовкви сестри- домініканки (1682р.). При фінансовій підтримці короля і ангажуванні його придворного архітектора Яна Бебера повстала також синагога в Жовкві(1692-1700).

Відносно числа збережених святинь, важливе місце в спадщині сакральної архітектури околиць Любачева, Яворова і Жовкві займають дерев'яні церкви. Існує тут група унікальних святинь, що повстала наприкінці XVI століття (Гараєць, Радруж, Потелич, Воля Висоцька). Їх продовженням були святині, збудовані за часів Яна Собєського. Мимо воєнних неспокоїв повстало їх щонайменше кільканадцять. На жаль впродовж чергових сторіч, а також в останніх роках, їх число постійно знижується. У 2005 році згоріла церква в підяворівськім Залужжі, яка, згідно напису над вхідними дверима, була побудована в 1681 році "за короля 3 Іана Собєського". Король підтримував в 1682 році будову мурованої церкви при василіанськім монастирі в Жовкві, яка пізніше була розбудована до сьогоднішніх розмірів. Фундаційна діяльність батька продовжував також принц Яків Собєський. Збудована в 1720 році церква Святої Трійці в Жовкві повстала при його фінансовій участі. До цього дня сімнадцятовічну метрику мають церкви в Яворові (церква Народження Найсвятішої Богородиці, 1670р.), Старому Яжеві (1638р.), селі Крехові (2 ч. XVII ст.). Поруч церкви, до найбільш цікавих прикладів дерев'яної сакральної архітектури є, супроводжуючі святині, дзвіниці. У околицях Яворова витворився навіть їх специфічний різновид, що характеризується розбудованим увінчуванням поверху (Яворів, Новий Яжів, Старий Яжів, Залужжя).

За часів Яна III у святинях обох обрядів шанованими були, прославлені милостями, картини Богоматері. В домініканів у Жовкві шану мала картина Богоматері, звана Жовківська Ружанкова(Вервичкова), а в костелі в Янові знаходилася прославлена своїми милостями картина Богоматері Янівської. Сімнадцятивічне коріння має також культ Богоматері в зображенні цешановськім. У свою чергу в монастері в Крехові від XVII століття до тепер вшановується ікона святого Миколая, до якої пізніше долучила чудотворна ікона Богоматері Верхратської.

В жовківському замку діяла майстерня артистична, в цьому також художня, яка діяла на потреби королівської двору. Художній інтер'єр замку, а також існуючі королівські збори малярства не збереглися до наших часів, але про колишній рівень меценатства Яна III в цій сфері свідчать замовлені королем батальні картини, прикрашаючі середину колегіату в Жовкві, а тепер зберігаються в музейних зборах. Величезних розмірів полотна, що змальовують королівські перемоги у битвах з турками під Хотимом, Віднем і Парканами, є працями найкращих тодішніх художників, що були на послугах королівської садиби : Марина Aльтомонте і Андрія Стеха. До батальної тематики, славлячої "експедицію на татарські загони" гетьмана Собєського, належить також барельєф на фасаді палацу в Вілянові (к. XVII ст.) і графіці, виконаній за замовленням короля голландським гравірувальником Romeyna де Hooghe, згідно королівському малюнку секретаря і учасника експедиції Францішка Гратти (близько 1675р.).

В Любачеві ми можемо захоплюватися творіннями інших творців з кола артистичного меценатства Ян III - Яна Tріціюша і Георгія Елеутера Симігіновського. На виставці в Музеї Кресів знаходиться представницький портрет Марка Матчинського, руського воєводи,якого авторство приписують Тріціюшеві (близько 1693р.), а всередині катедри великих розмірів сцена "Екстазу святого Марка Євангелиста" авторства Симігіновського (90 роки XVII ст.). До часів II світової війни також в інтер'єрі палацу Понінських в Горинці знаходилися цікаві портрети королівської пари : Яна III і Марії Kaзимири.

Жовква за часів Яна Собєського була також одним з найбільших тодішніх осередків іконописного малярства. Під опікою Яна III діяли тут відомі іконописці, серед яких Іван Руткович. Він є автором одного з цінніших витворів іконописного мистецтва кінця XVII століття, так званого віку "іконостасу жовківськогo" (теп. у Національному Музеї у Львові). Іншими творами майстра можна захоплюватися всередині церкви в селі Крехові(співавтор іконостасу, 1689р.), Потеличі (ікона Deesis, 1683р.), Волі Висоцькій (апостольський ряд і дияконські ворота, 1688-1689). З майстернею Рутковича зв'язаний є занапевно іконостас з 1708 року, а також стінна поліхромія в церкві Народження Найсвятішої Богородиці в Жовкві. Інший, не менш важливий художник довківського осередку, Василь Петранович, є автором художньої декорацій царських воріт в іконостасі в селі Крехові, а також іконостасу церкви Святої Трійці в Жовкві (1728р.).

Праці жовківських майстрів ми можемо побачити також в околицях Любачева. В іконостасі церкви в Жукові є ікона Михайла Рутковича, його сина Івана, а у сусідеьому Гарайці- ікона Богоматері Опіки, на якій були зображені постаті короля Яна III Собєського і королеви Марії Kaзимири(XVII/XVIII ст.). До культурного спадку Любачева належить так званий "іконостас любачівський", пов'язаний з місцевою церквою Святого Миколая, який походить, згідно з переказами, з одного з навколишніх василіанських монастирів. Цей пам'ятник, що тепер знаходиться в вистої Митрополичому Собору в Перемишлі, є також працею художників з жовківського осередку (к. XVII ст.).

В Жовкві виступають також цінні пам'ятники скульптурного мистецтва. Це є надмогильні пам'ятники королівської родини в колегіаті і давньому костелі домініканів, заснованого Яном III, а виконаного одним з найвидатніших європейських скульпторів і архітекторів перелому XVII і XVIII століття Андрієм Schlűtera. Численні паркові статуї і окраси королівського замку в Жовкві і садибі в Яворові не пережили до наших часів.

У центрі уваги короля знаходилося також артистичне ремесло. Оскільки в архітектурі і малярстві королівський смак схилявся до античних зразків, то у багатстві вбрання, декоративному мистецтві зброї, Ян III, як типовий сармат, любувався в орієнтальних зразках. Частина своїх вбрань, виконаних з дорогоцінних тканин, казав при кінці життя переробити на ризи і оббивки костельних знарядь до колегіати в Довкві. В колі королівського меценатства діяла також кафлярня в Глинську, в якій виготовляли "згідно панському уподобанню" кахлі на печі до палаців в Золочеві, Поморянах і Яворові. У Жовкві діяв також ливарний цех, де виготовляли крім гармат також дзвони.

Після бурхливого XVII століття,на яке припало панування Яна III Собєського, залишилося в околицях Любачева, Немирова і Жовкви багато хрестів і могил. Розкидані є вони по поселеннях, полях, лісах, всюди там, де дійшло до трагічних подій, пов'язаних з татарськими наскоками. Є це переважно місця поховань вбитих мешканців або полеглих солдатів. Інколи однак локальний переказ, трохи парадоксально, говорить про могилу убитих татар і їх командувачів. Після кількохсот років затерлися вже в пам'яті мешканців дати і обставини виникнення цих пам'ятників. Багато з них припинило існувати і відомі є тільки з архівних згадок. Однак форма архаїзму збережених до цього дня кам'яних хрестів, званих "турками", вказує на їх віддалену метрику, сягаючу XVII - XVIII століття. Існують вони тепер в Башні Дольній, Лисячих Ямах, Любачеві, Підемщизні, Радружі, Старому Дикові (Лебеді). У Глинську під Жовквою на могилі є стовпова капличка, що визначається через місцеве населення як "Tурок" ("Турок"). У свою чергу в Немирові є могильний курган , який вінчає таємнича колона звана "св. Марком".

Місцева спільнота увіковічила у минулому не тільки могили, але також місця, в яких дійшло до переможних битв і сутичок, а перш за все до звільнення з татарської неволі. Це є каплички в Новому Брусні і Новинах Горинецьких з XIX століття, а також татарська колона поблизу монастиря в Крехові (XVIII - XIX ст.?). Своєрідним пам'ятником часів Яна Собєського є літописний напис на сімнадцятивічній стіні церкви в Старому Яжеві : "Turki R. P. 1672".

З могилами, хрестами, капличками, святинями, а також місцями боїв і долями окремих убитих мешканців, або взятих у неволю, є багато розповідей і легенд. Передавані з покоління до покоління, встигли на тривало врости в локальну традицію. До особливо цікавих належать перекази, пов'язані з перебуванням і цікавим випадком, в якому брав участь король Ян III Собєський (напр. Горинець, Крехів, Стариська).

Присутність короля в локальній традиції свідчить про постійнодіючу популярність його особи поміж мешканців незалежно від їх національності. Починаючи з XIX століття можна навіть говорити про культ Яна III, який у багатьох проявах утримується до цього дня. Оказією до маніфестації пам'яті про Собєського є, перш за все, чергові річниці переможної битви під Віднем. У Цешанові, в 200-у річницю цієї події, спільнота міста заснувала пам'ятник, на якому вміщено дві пам'ятні дошки з польським і руським текстом. Є це на сьогоднішній день добрий приклад згідного співжиття обох націй. Цей монумент увіковічує водночас переможну битву з татарами гетьмана Собєського в 1672 році. Схожа ідея присвічувала мешканцям Немирова, які також в 1883 році виставили на ринку обеліск в знак шани перемоги під Віднем, а раніше під Немировом. Також Жовква відсвяткувала 200-у річницю віденської вікторії заснуванням пам'ятної дошки в колегіаті. Не збережений до цього дня пам'ятник Яна III став на жовківському ринку в 1903 році, в 220-у річницю битви. В той час на фасаді палацу в Горинці поміщено кам'яний герб короля. В Немирівських Банях, напевно в 30 роках XX століття збудовано пам'ятник з погруддям Яна III. Чергові форми увіковічення повстали по II світовій війні: в Наролі (пам'ятник, 1972р.), Великих Очах (капличка при костелі, 1983р.) і вЯворові (дошка в костелі, 2003р.).

Поряд з творами мистецтва, пам'ятників часів Яна Собєського, важливе значення для підтримки пам'яті про його особою виконують пов'язані з ним природні розваги і дерева- пам'ятки. Природа завжди була близька Яну III, який був шанувальником мисливства, а при своїх резиденціях з уподобанням закладав прекрасні сади. Нічого також дивного, що на базі популярності короля величезній в широких кругах суспільства приписувано йому участь в насадженні або хоч би короткий відпочинок під особливо величними деревами (в Любачеві, Лукавці, Синявці, Koбильниці Руській). Таким чином твориться своєрідне місце поєднання природи і культурної традиції. Крім того локальні перекази, часто підтверджені історичними фактами, приписують Яна III Собєського до місць, де любив відпочивати. На території Жовуви таким місцем є гора "Гарай", а в Янові - Королівська Гора або Королівський Ніс над Ставом Янівським.

В свою чергу на традиціях, пов'язаних з використанням Яном Собєським лікувальних властивостей розточанських вод, базуються функціонуючі тут здравниці. Щоправда, історичні перекази стосуються головне так званої "вод яворівських " із Шкла, але для засновників горинецьких бань, а також немирівських, сам факт позитивної оцінки Собєським достоїнств оздоровчих купань, мав однаково важливе значення. Ця своєрідна маркетингова процедура досконало справджується досьогодні в здравниці Горинець.