Шлях горинецький Горинець - Здрій Переглянути всі фотографії »

Горинець - Здрій

На місці перехресть давніх трактів, пробігаючих упоперек і уздовж Розточчя, засів Горинець. Це є старе поселення, яке вже в XV столітті стало осередком приватного майна. Волості горинецькі творили невелику, хоча постійно розростаючоюся анклавою, оточену поселеннями, що у старопольський період належали до королівського майна посади любачівського старостату. Власницькі зміни Горинця провадять до Яна Собєського, якого локальна традиція зробила в половині XVII століття паном тутешніх волостей. Історичні дослідження не підтверджують цієї думки, хоч не можна виключити факту, що Собєський як яворівський староста міг бути зацікавлений розташованим по сусідству майном.

Немає також певності, чи гетьман, а пізніше король мав в Горинці невелику мисливську садибу. Відомо, що досконало орієнтувався в околишніх лісах. Знав їх з тих походів, які проводив поблизу Потелича і Немирова. Присутність Яна III як мисливця підтверджує місцева легенда. Стосується вона дерев'яного хреста з назвою "Олень", який є при дорозі до Новин, біля залізничного проїзду. Саме в цьому місці під час полювання в околишніх лісах Ян III Собєський вбив оленя з незвичайних розмірів. Щоб увіковічити цей мисливський подвиг, король звелів поставити знак хреста. Характерним елементом цього своєрідного пам'ятника є заміщена на нім різьба голови цапа сарни з хрестом між паростками, яка посилається на переказ про святого Губерта, патрона мисливців.

Горинець відомий був також Марії Казимирі d'Arquien, "пані серця" Яна Собєського. У 1661 році пізніша королева, а тоді воєводина Замойська, подорожувала через Горинець, відвідуючи свої руські заможності.

Осінню 1672 року через Горинець пробігав шлях походу гетьмана Собєського проти татарських загонів. Тут, і в сусідньому Радружі розпочалася битва, яка довела до розбиття ворога під Немировом. З цими часами місцеве населення пов'язує могилу, що знаходиться на полі між Горинцем, Радружем, і Вулькою Горинецькию. Згідно одним переказам,має це бути курган, увіковічуючий місце проїзду Собєського. Ще інші твердять, що є то могила убитого "вождя". Усипали її солдати, які створили курган, носячи землю у своїх шапках.

Незалежно від менш або більш підтвердженої присутності Яна Собєського, фактом є, що близько половини XVII століття Горинець обійняв у володіння Петро Феліціян Телефус (Telephus), тодішній галицький і королівський ротмістр. Був то також активний учасник тодішнього політичного життя. З цієї форми діяльності був відомий гетьманові Собєському. У одному зі своїх листів згадує Телефуса як того, хто довів в 1669 році до зриву сеймика галицької землі.

Горинець багато завдячує господарській передбачливості Телефуса. То він розбудував стару і збудував нову, муровану садибу. Прикрашали його мармурові портали, з яких зберігся один, поміщений тепер на осі вхідних дверей. Згідно Aнтонія Стельмаха, історикові мистецтва що походить з Горинця, порталу горинецьку можна порівняти до тих,які є в палаці Конецьпольських в Підгірцях. Це свідчить про високий артистичний ранг цього пам'ятника.

Садиба мала оборонний характер. Від півдня охороняв її первинно високий мур з підземним тротуаром. Мілітарну роль виконувала також горинецька церква, заснована Телефусом в половині XVII століття при нагоді ерекції парафії східного обряду. Узгір'я, на якому стоїть тепер курортна каплиця (давня руська святиня), згідно запискам Карла Нотца х початку XX століття, мала бути насипна солдатами. Фрагменти земляних зміцнень існують також навколо монастиря отців францішканів. Його будову започаткував Телефус під кінець свого життя, в 1704 році. Справу ту заново підняли в половині XVIII столітті чергові власники Горинця- Стадницькі.

Наприкінці XVIII століття, на період понад ста років горинецькі маєтки опинилися у володінні князів Понінських. Садиба горинецька виконувала тоді значну культурну роль: повстло тут одне з найбільших в країні книгосховищ. Дбаючи про національну культуру ,власники Горинця зверталися притому до традицій, зв'язаних з Яном III Собєським. Можна припускати, що з інспірації князя Олександра Оскара Понінського на фасаді південного крила палацу, перебудованого в 1905-1912 роках згідно проекту архітектора Теодора Taловського, поміщено барельєф, представляючий родовий герб, Собєських - Яніну, увінчаний королівською короною, а від низу з девізом: "TEGIT ET PROTECT" ("ЗАСЛОНЯЄ І ЗАХИЩАЄ"). Є це, для кожного відвідуючого горинецьку резиденцію, однозначно направлений сигнал, який, незалежно від історичних переказів, ніби говорить, що Ян III Собєський був пов'язаний з цим місцем. У одному з салонів палацу знаходилися, крім того, портрети королівської пари : Яна III і Марії Kaзимири. У придворному парку, під старими липами, посадженими, згідно з переказами, королем, знаходилася також кам'яна лава, на якій завойовник турків відпочивав під час візитів в Горинці.

Нині дворові традиції, пов'язані з Собєським, підтримує Осередок Культури Гміни, що міститься в збудованому в 1843-1848 роках придворному театрі, який можна визнати символом культурних аспірацій Понінських. Щороку відбувається тут знаний в країні "Театральний Бенкет" - Загальнопольський Огляд Аматорських Груп Театральних Малих Форм. Нагородою на огляді є золоті, срібні і бронзові Мисливські Роги Короля Яна.

Окремим питанням є традиція перебування королівської пари : Яна III і Maрусеньки в горинецьких водах. Ми не маємо на це достовірних доказів, але відомо, що Собєські користувалися лікувальними властивостями розточанських вод, головне зі Шкла. Ця традиція дозволила розширити сферу королівських лікувань також на Горинець і тутешні запаси мінеральної води, а також поклади лікувальної грязі. Отже в популярній історії здравниці в Горинці- Здрою його історія починається від Яна III Собєського.

Фактом є, що цілющі властивості горинецьких вод ,були відомі від древніх часів, але санаторії почали будуватися тільки у XIX i XX столітті. Перші лазні були закладенні князем Александром Оскаром Понінським. Вони складались з двох сірководневих джерел: одне з яких призначалося для купання, а інше до пиття, також був збудований спеціальний дерев’яний будинок з ваннами. Але не було передбачено окремих житлових кімнат для відпочиваючих. Незважаючи на скромні умови, початку ХХ століття до Горинця під час сезону приїжджало близько 300 відпочиваючих. Князь думав над розбудовою відпочинкової бази. Для цього горинецьку бібліотеку було збагачено матеріалами про бальнеологію.

Початок І Світової війни загальмував розвиток санаторію і зруйнував лазні. Наступне відкриття лазень відбулось у 1923 році, але аж підкінець 20-х років почався динамічний розвиток. Це було зроблено за допомогою тодішніх власників Горинця родини Карловських, Станіслав Карловський був одружений з Ружею, яка була дочкою князя Александра Оскара Понятовського, у них було двоє синів Ян і Зигмунт Карловський. Особливо завдяки їхнім синам Горинець було забезпечено спеціалістичним бальнеологічним обладнанням, з якого користало близько 1500 відпочиваючих у сезоні. Було також організовано відпочинкову базу для пацієнтів. В 20-30-х роках ХХ століття було збудовано кілька вілл і пенсіонатів, які мали цікаву архітектуру. Між ними були пенсіонати «Олександрівка» і «Калікстівка», названі на честь останніх князів Понятовських. Також був утворений санаторійний парк з питтєвою водою і концертною сценою. В цей час головою Польського Зв’язку Санаторіїв був Станіслав Карловський, який також був сенатором Речі Посполитої, цю посаду він займав до 1939 року. Будівлі санаторію не були знищені під час ІІ світової війни. Але, нажаль, у 1946 році вони були зруйновані УПА. У нових післявоєнних політичних умовах залишки санаторію були передані у державну власність.Поступово почалася відбудова зруйнованого горинецького санаторію. Це відбулося завдяки допомозі державних організацій. Санаторієм зацікавилася організація фермерів, а особливо організація «Самопоміч Хлопська» це надало санаторію профілю лікування селян. На початку 60-х років на території колишнього парку було відкрито природничо-лікувальний заклад, який працював до 2000 року. В 1968 році було відкрито перший санаторій на місці колишнього палацу Понінських (Санаторій «Металовець» біля санаторію «Байка»)

Масштабна розбудова почалася у 70-90-х роках ХХ століття. Природничо-лікувальний заклад перейшов у власність державної організації «Уздровіска Польські» (пізніше державне підприємство «Санаторій Горинець», а ще пізніше П.О.М «Санаторій Горинець». У 1976 році Горинець отримав статус міста- санаторію, а після 1998 року місто отримало офіційну назву Горинець-Здруй. В новому санаторійному місті, у його північній частині, де розміщена лікувальна дільниця ,були збудовані такі санаторії: Селянський Будинок Здоров’я «Рольнік», зараз це сучасний лікувальний центр для фермерів КРУС (1977рік і перебудова у 1996-1997 роках) санаторій «Дом Здройовий»(1998 рік), природолікувальний заклад з лікувальними водами і готельною базою належить до підприємства «Уздровіско Горинець». Повертаючись до традицій, зв’язаних з Собєским, це підприємство випускає мінеральну воду з назвою: «Гетьманська». На відновлення чекає Санаторійний Парк. Для цього почав дії Горинецький Уряд Гміни при допомозі фундації ім. Зигмунта і Яна Карловських в Варшаві.

Сучвсний Горинець-Здруй поєднує риси швидкорозвиваючогося санаторію з історико-культурною пам’яткою. Траса Яна ІІІ Собєського включає в себе всі найважливіші історичні пам’ятки місцевості. До них належить колишній палац Понінських (XVII початку ХХ століття). Збережена будівля придворного театру (1846 року) , курортна каплиця, яка виконувала раніше функцію Греко-католицької церкви (1818р.), монастирський комплекс отців Францисканів з костелом Непорочного Зачаття Діви Марії (1758р.). З цією останньою святинею зв'язана постать святого Брата Альберта (Адама Хмеловського), який наприкінці XIX століття, під час перебування в Альбертинських печерах на Розточчі, брав участь у Богослужіннях в костелі у Горинці. Важливе місце в в культурній спадщині міста Горинця займають надгробні пам’ятники на місцевому кладовищі а також численні приклади малої сакральної архітектури.