Шлях горинецький Радруж Переглянути всі фотографії »

Радруж

По сусідству біля Горинця розташоване невелике, на теперішній час, село Радруж. У центральній частині місцевості, над потоком Радружка, знаходиться один з найцінніших пам'ятників дерев'яної архітектури на території Польщі - церковний комплекс імені Св. Параскевії. Головним елементом цього сакрального комплексу є дерев'яна церква, збудована наприкінці XVI століття. Мабуть це вже не перша святиня в історії поселення, корені якого сягають щонайменше XV століття. Радруж належав до найбільш заможних сіл любачівського повіту, границі якого сягали аж до південного передпілля Розточчя.

Припускається, що засновником радружанської церкви був любачівський староста Ян Плаза, активний учасник політичного життя за панування Сигизмунда Августа і Стефана Баторого. Наприкінці XVI століття тривав ще золотий вік у історії багатонаціональної культури Речі Посполитої. Церква в Радружі, завдяки своїй монументальній і гармонічній архітектурі, є цього яскравим доказом. Святині припало також бути учасницею і відіграти важливу роль у період воєн ХVII століття, особливо під час татарської навали в 1672 році.

Тоді з долею радружанської святині зв'язалася постать Яна Собєського, тодішнього великого коронного маршала і великого коронного гетьмана. Під час переможної кампанії проти татар, гетьман написав листа до короля Михайла Корибута Вишньовецького, що направив свої сили до Роздоріжжя (Радружа) звідки, знаючи шляхи переправ, пустив військо в погоню за татарами. Між Радружем, Горинцем і Немировом, уздовж старого шляху, 7 жовтня Собєский розбив головні сили загону татар Азамета Герея, здобуваючи значний ясир. Радруж і околиці, а також мабуть Горинець, були добре знайомі майбутньому королеві, що мав свою улюблену резиденцію у сусідньому Яворові.

З місцевими історичними подіями повязана ще історія маштабного характеру- це історія про татарську полонянку, яка записана у місцевих церковних джерелах під характерним заголовком: "Коротка історія про жінку ,прибулу з татарської в'язниці ". Ця історія, доповнена місцевою традицію, говорить про напад татар на село в 1672 році, облогу церкви і викрадання в неволю, відомої з імені і прізвища, радружанки.Це булла Марія Дубневич, жінка війта Радружа, що славилась з непересічної краси. Подальші вітри долі привели Марію через Кам'янець-Подільський до самого Константинополя (теп. Стамбул), столиці Османської Імперії. Тут вона була продана на невільничому ринку. У полоні вона перебувала протягом 27 років. Після цього періоду, у 1699 році, їй вдалось щасливо повернутися до свого рідного села і, згідно місцевій традиції, з привезених скарбів вона відновила занедбану церкву. Тим часом її чоловік вступив знову в шлюб, але його молода дружина Катерина померла в 1682 році, перед поверненням татарської полонянки. Надгробна плита цієї жінки, розташована при церкві, тепер є одним з найцінніших пам'ятників образотворчого надгробного мистецтва часів Яна III Собєського, збережених в околицях Любачева.

Храмовий комплекс в Радружі був у 2010 році обійнятий опікою Музею Кресів в Любачеві. З огляду на свою унікальну вартість, в співробітництві з гміною в Горинці і воєводському Підкарпатському Реставраторові Пам'ятників в Перемишлі, початими були роботи над його відновленням. Ці дії пов'язані з планами внесення радружанського храмового комплексу у список світової спадщини ЮНЕСКО.

Сильно пов'язаний з церквою радружанський рід Дубневичів, радів підтримці любачівських старост. Також вони звертались з проханням про опіку до короля. Олександр Михайло Любомирський, воєвода і староста краківський, надав на переломі 60 і 70 років XVII століття війтові Іллі Дубневичу ряд привілеїв і свобод. Цей акт підтвердив сам Ян III журналом, виставленим в Яворові 6 липня 1684 року. Два роки раніше, у виданому документі 12 лютого 1682 року також в Яворові, король відновив фонд місцевої руської парафії.

Врегулювання справ радружанської парафії східного обряду Янм III нав'язувало мабуть з процесом відбудови села після періоду воєн. Пам'яткою по цих часах, є розташований біля самої святині кам'яний хрест з початку ХІХ століття, розташований біля старого шляху до Потелича. В його основі є вмурований фрагмент більш раннього хреста з вирізьбленою датою "1672".

Радружанська церква Св. Параскевії є одним з найважливіших місць на шляху Яна III в околицях Горинця. Елементом сакрального комплексу є також наявні неподалік два греко-католицькі кладовища з надгробними кам'яними пам'ятниками бруснинського архітектурного осередку(XIX/XX ст.). На території села знаходиться також друга, молодша від попередньої, дерев'яна церква Св.Миколая (1931р.). У південній частині поселення знаходяться залишки давнього придворного комплексу (XIX/XX ст.).