 |
Шлях Любачівський
Кровиця Сама, Голодівська, Лісова
|
Кровиця Сама, Голодівська, Лісова
Kровиця, поділена на переломі XVIII - XIX століття на три незалежні поселення: Kровиця Голодовська, Kровиця Сама і Kровиця Лісова, започаткованою була в XV столітті. Вже в половині наступного сторіччя, та первинно королівське поселення було передане королем Сигизмундом Августом в руки родини Літинських, дрібної руської шляхти, що походить із перемишльської землі.
З тих пір Kровиця стала осередком невеликого земного майна з самостійною садибою, яка, на підставі давніх переказів,відіграла важливу роль під час сімнадцятовічних воєн і татарських наїздів. Локальні перекази, записані місцевим регіоналістом Фадеєм Унгехеуером, а спопуляризоване ксьондзом-монографістом Kровиці Михайлом Гуком, згадують про замок на "Татарському Валу", злокалізований на схід від старого кровицького костелу, поблизу давньої садиби на "Обравщині". Під час наїзду татарів, цей замок захищав екіпаж під командуванням мужнього офіцера. Коли під напором ворогів захисникам закінчувалася амуніція, командувач набив мушкет своєю обручкою, після чого влучним пострілом вбив "пашу", тобто татарського командувача. То спричинило паніку і в ефекті втечу нападаючих. Чудесне уціління увіковічено посадженням п'яти дубів, які дожили до міжвоєнного періоду. Говорять, що ще довго на замку чути було стогони полеглих, за яких відправлено навіть в місцевій церкві жалобне богослужіння.
Не можна виключити, що в цьому переказі є фрагменти дійсної історії з часів спустошливого наїзду ординців на початку жовтня 1629 року. З тодішніх джерел відомо про облогу і здобуття татарами одної з садиб поблизу Будомира і Грушева, отже у безпосередньому сусідстві з Kровицею. Саме село втратило тоді більш ніж третю частину своїх будинків. Згоріла також перша кровицька церква, розташована на місці давньої будівлі осередку здоров'я. З пролитої тоді крові невинно убитих мешканців згідно традиції забарвилася у червоний колір пропливаюча через поселення річка. Звідси також взялся назва поселення (з українського "кров" - "кров").
Своя участь в легендарній історії сімнадцятовічних часів воєн має також Кровиця Голодівська. Її назва пов'язана є з існуванням присілка "Голодівка", розташованого в східній частині села, від сторони Будомира. Згідно легенди,в цьому місці татари тримали людей, захоплених в неволю і призначених до викупу. Полонені перебували в жахливих умовах. Терпіли з приводу голоду, від якого також прийнялася назва присілка (від українського слова "голод" - "голод"). У ефекті полонені масово гинули, часто були мордовані через катів. Знаходилася тут ще донедавна велика могила повбиваних, увінчана кам'яним хрестом.
Сумна історія цього місця мабуть знаходить своє підтверджування в історії татарського наїзду з 1629 року. Oрдинці саме в околиці Будомира, отже по сусідству Kровиці, заклали табір, звідки розпускали спустошливі загони на територію Белзького воєводства, і до якого приводили ясир і привозили награбоване майно.
Свою воєнну історію, записану в легенді, має також західна частина Kровиці Голодівської, так звані Окопи. У окремій частині села є сліди валів, які, згідно з традицією, були окопами (звідси назва) польських або шведських військ з часів "потопу". Інші припускали, що були то скоріше вали великогоставу.
Пам'яткою цих часів, безпосередньо пов'язаною з особою завойовника турків і татар - королем Яном III Собєським, був килимок з часів віденського походу. Знаходився він в садибі Федоровичів в Кровиці Самій. На жаль ця будівля не пережила II світової війни. Тепер про минулу кровицьку придворну розкішність свідчить збережений парк з екземплярами старих дерев.
Спадщина сімнадцятовічних воєн них часів має вагомий слід в історії села. У пізніших часах в її культурному спадку біля греко-католицької церкви Святого Михайла Архангела (1870, 1936, згоріла в 2000р.), відігравав костел Панської Зміни (1932-1933). По сусідству з ним збудовано нову парафіяльну святиню Божого Милосердя (1999р.). На території Kровиці Самої знаходиться також парафіяльне кладовище з прикладами кам'яної надгробної статуї з бруснинського осередку (XIX/XX ст.). На території давнього попридворного парку функціонує Сільський Дім Культури.
