Шлях яворівський Яворів Переглянути всі фотографії »

Яворів

Ян Собєський почувався в Яворові як в себе дома. Не без слушності вважається, що після Жовкви, було то друге улюблене місце перебування Яна Собєського на львівській землі. Після його виходу на трон, роль Яворова, як одного з головних королівських місцезнаходжень, ще більш виросла. Після несприятливого для Республіки періоду воєн в половині XVII віку, за часів Яна III місто переживало період свого найбільшого розвитку. Початки мальовничого поселення, розтягненого в долині Шкла, сягають пізнього середньовіччя. У XV століття Яворів був згадуваний вже як приватне місто, наділене королівськими привілеями. У ІІ половинах XVI століття місто авансувло до ролі осередку королівського маєтку - посади яворівського старости. У 1639 році ці гаразди отримав від короля Владислава IV каштелян краківський Яків Собєський. Це надання пов'язувалося з правом спадкування дуже прибуткової посади старости трьома наступними поколіннями роду Собєських. На цій підставі по Якову маєток перейняв в 1647 році його син Ян, від 1673 року король Польщі. Так також сталося після народження в 1667 році первородного сина Яна - Якова, названого так по дідусеві. Малого Якова батько казав називати "старостоюяворівським", а своє рішення аргументував в листі до Марусеньки: "бо і я це ім'я носив і я мав добре щастя до людей під цим ім'ям".Після Яна III посада яворівського старости припала однак на завжди королеві Марії Казимирі. Та, після опущення країни в 1698 році, передала Яворів синові Якову, який не поділяючи уподобань батька, рідко тут бував. По смерті Maрусеньки Собєської в 1716 році посада старости потрапила в руки Мнішхів, при яких залишилася до кінця І Речипосполитої.

Яворів за часів Яна Собєського був містом, яке згідно опису з епохи: "оточують високі вали із землі, а на них високі стіни з балів і підвіконня (.). На північно-східній стіні міста лежить замок, частково з каміння, частково з дерева дуже зграбно, побудований з веселим садом. Взагал,і ціле місто оточують добрі поля і гарні сади" (В. Вердум, 1670р.). Згідно з цим описом, тут же за валами міста, над ставом розташованою була оборонна старостинська садиба, яка називається замком. Цей відносно невеликий, але поверховий дерев'яний палац, після вступу Яна Собєського на трон, став його улюбленою літньою резиденцією. Королівське місцезнаходження було також розбудоване. Оточено її регулярним італійським садом, в якому, для потреб родини і королівських гостей, збудовано декілька павільйонів. Дерева в саду і липові алеї садив Ян III власними руками. Придворні будівлі пережили до кінця І Речипосполитої. В кінці XIX століття існували залишки давнього сховища, змінені на австрійську тюрму, а також один з дерев'яних павільйонів, визначена як невелика мисливська садиба Яна III Собєського. Останнім власником цієї не збереженої вже сьогодні будівлі був перед 1939 роком граф Леон Дубицький. До наших часів пережили вже тільки залишки придворного парку - поодинокі екземпляри старих дерев, в цьому величні дуби, зростаючі над берегами розлогого яворівського ставу, в північно-східній частині міста. Королівська садиба в Яворові була свідком багатьох подій великого історичним рангу. У 1675 році тут було складено таємний антигамбургський польсько-французький уклад, а в 1678 році відбулися тут гучні урочистості хрещення принца Олександра. Хресним батьком принца був сам Папа Інокентій XI (у його імені виступав папський нунцій Francesco Martelli) і вдова імператриця по імператорові Фернандові III (у її заступництві княгиня Катерина Радзивіллова, сестра Яна III); присутнім був також Ганс Христоф Зеровський, депутат імператора Леопольда І.

Найбільш повно, як то визначив Людовик Дзедзіцький, Яворів "засіяв славою Яна III" в 1684 році. Тоді то відбулося тут чествування бояр молдавського господаря Георгія Дуки. Тут також, по віденській перемозі, король Ян III приймав закордонні делегації, що складали йому вирази вдячності за чудову перемогу. Прибули між іншими посли від Короля Іспанії, Римсько-німецького Імператора і Республіки Венецької. Один з виданих тоді бенкетів на честь прибулих гостей відбувся 6 липня згаданого року. Лишився він увіковіченим на спеціально замовленій картині, яка пізніше, - спопуляризована через графіку - славила польську розкіш королівської садиби. Замок яворівський став також прекрасною скарбницею, в якій король зібрав величезну фортуну, багату здобич з-під Відня, а також дари численних європейських і азіатських правителів.

В день повернення короля з-під Відня, вітали його також мешканці Яворова, які "з хлібом і весіллям" пройшли на замок. "Війт яворівський мав мову до короля і жертвував йому від своєї громади плуг, борону, віз і 6 сивих волів, які з цілим добром стояли на обійсті [замковим - прип. Я. M.] і закінчив: "Aле ж Ви, милостивий Пане, позбулися на війні, так от без образи Вашої дає тут Вам через мене громада статок кмети на грошову допомогу, бо за статком йде і достаток". Король прийняв хліб, знаряддя і воли від війта,а королева калач і вінок, по чому розпочато тани. У перші декілька пішла королева з війтом, а в другу король з старостиною весілля. "А чиясь моя рибко" - питав король, беручи її до танцю. "Koвалева, Пане наш" - відповіла квітуча жінка. Король крикнув потім на капелу: "А тепер жвавого" і вийшов до переду, вибиваючи підкови з краков'яка. Обійшовши танець до кола, став перед koвалевою і заспівав: "А звідки ти? З Яворова! І чиясь то? - Koвалева! Koвалева з кінця. А ходи ж до танцю. Koвалева, Бог дай здорова, Бог дай здорова, Koвалева"!. На закінчення забави дарував король громаді велика данину, а війтові і ковалеві по солецтві, і розлучився з людом як батько з дітьми". Цей випадок, описаний Дзедзіцьким і Taтомиром, завдяки Софії Коссак потрапило до польської літератури. Оповідання її авторства "Весілля в Яворові" належало колись до канону шкільних творів для читання.

Король Ян III безсумнівно користувався любовю своїх підданих, відповідав взаємністю, дбаючи про своє місто. У 1692 році надав Яворову привілеї і звільнив мешканців від податків. Опікою оточував також яворівські церкви і, зосереджені при них, парафії східного обряду. У 1672 році, Ян Собєський,тодішній великий коронний гетьман, підтвердив права для двох парафій: однієї Сон Найсвятішої Богородиці, існуючої у так званому Великому Передмісті, в південній частині міста, і другої Народження Найсвятішої Богородиці, розташованої у так званому Малому Передмісті, від сторони Немирова.Ерекційний документ для цієї останньої парафії виставив король Михайло Koрибут Вишньовецький. У Великому Передмісті існував також жіночий василіанський монастир, закладений в 1621 році, а обладнаний в 1636 році Яковом Собєським. Цей документ був підтверджений також через його сина - Яна III. Король виставив також в 1676 році ерекційний документ для головної яворівської парафії Святого Юра.

Важко також злічити численні, довші або коротші, візити Яна III у своєму яворівському маєтку, який ,дивуючи своєю красою своїх і чужаків, став однією з найпрекрасніших резиденцій в країні. Король, якому завжди близькою була природа, любувався перш за все в тутешніх садах. Казимир Сарнецький, резидент при дворі королівському, занотував під датою 4 червня 1694 року, що Ян III, їдучи з Жовкви через Шкло, заїхав до Яворова "на обід, який в саду в альтанці їв (.). Після обіду [і вислухуванню звіту Миколи Злотницького про події над турецькою границею – прип .Я. M.], ходив собі по саду аж до ночі і там в нім спав". Було то одне з останніх перебувань короля в улюбленому Яворові. Своє життя закінчив в 1696 році вже у своєму підваршавському палаці в Віланові. Після смерті короля Яворів, немовби силою розгону, яснів ще під час візитів монархів : польського короля Августа II в 1703 році, шведського короля Карла XII рік пізніше, чи російського царя Петра І в 1711 і 1717 році. Ці події мали місце в обставинах веденої північної війни, що однак не зменшує їх рангу.

Від часів короля Яна III минуло вже понад 300 років. У цей довгий період Яворів переходив різні закрути долі, змінюючи своє обличчя. Тепер є столицею району у львівській області на західній Україні. Налічує близько 16 тис. мешканців і разом зі збудованим від нуля Новояворівськом (близько 28 тис.), пов'язаним з сірчаним комбінатом, є найбільш залюдненим міським осередком на описуваній території прикордонної польсько-української зони.

Крім доконаних змін, залишилося в Яворові ще багато пам'яток по Яну III Собєському. Крім скромних залишків по садибі, до найцінніших належить парафіяльний костел Святого Петра і Павла. Є то давня святиня отців домініканів, яка була збудована з приватного фонду в 1645 році, ще за часів Якова Собєського, батька короля. Після знесення конвенту в 1784 році поміщено тут яворівський осередок римсько-католицької парафії. Після періоду перерви по II світовій війні, костел повернувся до своїх функцій. У ньому ї себе картина святої Ганни Самотрець (XVI - XVII ст.), що вважається пам'яткою урочистості хрестин принца Олександра. У 2003 році у святині відслонили памятну дошку до 320-ої річниці віденської вікторії. Одним з ініціаторів цього починання був мешканець Любачева - Maріюш Юрій Oльбромський, тодішній директор Національного Mузею Землі Перемишльської в Перемишлі.

На особливу увагу заслуговує комплекс яворівських церков. Головна парафіяльна церкваСсвятого Юра, як дерев'яна святиня існувала вже за Яна III. На її місці в 1744 році збудовано чергову споруду. Біля сучасної мурованої церкви з 1902 року є монументальна дерев'яна дзвіниця з 1764 року. У давньому Великому Передмісті є тепер нова мурована церква Сон Найсвятішої Богородиці. Зайняла вона місце згорілої в 2008 році дерев'яної святині, що повстала в 1670 році, за часів гетьмана Яна Собєського. З цього періоду походить супроводжуюча її висока дзвіниця. У 1670 році повстав також дерев'яний сакральний комплекс у Малому Передмісті,який складнається з церкви Народження Найсвятішої Богородиці і поставленої біля неї дзвіниці. Усередині святині є іконостас з 1671 року, який в пізнішому часі був перемальований. Гідні відвідування є також яворівські кладовища, повні цікавих зразків надгробного каменярства, з яких багато походить з бруснинського осередку (XIX/XX ст.).

Яворів є містом, структура забудови якого повстала наприкінці XIX і в XX столітті. Поміж об'єктів, що повстали в цей період, відзначається будівля ратуші, а також гімназії і "Сокола". Цілком інший характер має сусідній сучасний Новояворівськ. Поміж сучасного будівництва знаходиться тут однак дерев'яна церква Святого Юра, збудована в 1715 році і в 1993-1996 роках перенесена сюди з села Ольшаниця, що належала давніше до посади яворівського старостату, і ліквідованої під час будови шахти сірки. То був вже другий переїзд церкви. У 1801 році була завезена до Ольшаниці з Вульки Росновської.